«Пандемія не гасить у людях прагнення сенсу і Бога», – зазначає італійський священик-капелан отець Джованні Музацці, розповідаючи про теперішні будні в лікарні, що працює на 150%. Ця ситуація, за його словами, відкриває справжнє обличчя людей.
«Капелан повинен бути капеланом. Я відвідую пацієнтів і свідчу своєю присутністю, що Бог поруч», – це слова італійського священика, капелана міланської лікарні ім. Луїджі Сакко отця Джованні Музацці, що дав інтерв’ю для італійської газети «La Stampa», опубліковане 19 березня 2020 року.
Присутність – підтримка
На одноразовому халаті, в якому отець Джованні заходить в лікарню, час від часу він пише слово «священик». Він відвідує хворих, заражених коронавірусом. Іноді йому дозволяють тільки дати благословення через скляну стіну, а іноді, одягнувши відповідний захисний одяг, його впускають до палат пацієнтів.
«Одна жінка із запаленням легень, побачивши мене, почала плакати, – розповідає священик, – бо, зазвичай, їх ніхто не може відвідувати. Багато людей хочуть посповідатися. Я можу зупинитися на дві-три хвилини, аби дати загальне розрішення та уділити Святе Причастя. Мені не можна наближатися. Їм важко говорити, але вони щасливі, коли бачать священика, тобто когось, хто не змушений там перебувати».
Страждання і прагнення Бога
Незважаючи на відчай, тут не можна не помітити християнську надію. «Страждання може приховати присутність Бога, але воно Його не викреслює, – ділиться своїми роздумами отець Джованні. – Я стараюся розділити біль тих людей, яких зустрічаю, і молюся з ними. Інакше це було би просто вправляння в риториці»
Священик зазначає, що з уст тих, що сидять на зручних диванах перед телевізором, часто звучить дорікання, що там, де є страждання, немає Бога. «Але ми бачимо, – підкреслює він, – що чим більше страждання, тим більшим є прагнення Бога, бо людина шукає сенсу». На думку капелана, людині за природою притаманна молитва: ми народжуємося, плачучи й просячи когось про допомогу. «Але коли я молюся, то хто прийде мені на допомогу?» – звучить його риторичне запитання. – Єдиний спосіб показати людині, що існує Хтось, – це допомогти їй». Потрібно пам’ятати, зауважив він, що Бог став тілом: Бог допомагає людині через людину й кожен може стати вирішальною підтримкою для іншого. «Тому Папа закликає нас не закриватися в захристії, – додав він. – В цей важкий момент люди також потребують відчути, що ми поруч з ними».
Пандемія показує справжнє обличчя людей
Присутність капелана важлива також для медичого персоналу, який в цей період, за його словами, працює на всі 150% і ніхто не нарікає. «Всі це роблять, бо розуміють, що це надзвичайна ситуація», – зазначає отець Джованні, додаючи що тепер чітко видно, якими є люди насправді: той, хто є егоїстом, стає ще більшим егоїстом, добрі стають добрішими, працьовиті працюють ще більше.
Час на молитовну присутність
«Маєте час, аби уділити мені Святе Причастя?» – це прохання, яке отець Джованні найчастіше чує в лікарнях. Святі Меси в каплиці лікарні скасовано. Тепер двічі на день по годині він проводить там адорацію Найсвятіших Тайн: всі, що проходять поруч, знають, що там є Пресвята Євхаристія. Священик розповідає, що одного разу в коридорах лікарні він зустрів медсестру, яка неприязно ставилася до священнослужителів, але зустрівши його, вона дала йому декілька порад щодо захисної пов’язки і сказала: «Продовжуйте приходити, бо вони помирають в самотності».
Показати й тоді сказати людині, що Бог її любить
Отець Джованні Музацці розповів про похорон, що відбувся тільки й формі благословення труни. Поруч з труною не було нікого, бо родичі померлої людини були на карантині. Працівники похоронної служби зробили фотографію, аби родичі принаймні мали згадку. «Це єдине, що ми можемо зробити для них», – зазначив він. «Перед обличчям болю, – наголосив на завершення священик, – я не можу говорити тобі, що Бог тебе любить. Я повинен сказати: “Я тебе люблю і я готовий провести з тобою трохи часу”. Аж тоді я можу сказати людині, що Бог її любить».
